Olexïi Dovgii

     
Seul au milieu du champ.
Le seigle penche ses épis vers moi.
Les bleuets me charment.
L’alouette plonge vers le seigle sur un rayon
dans sa mélopée frémissante.
Seul au milieu du monde.
Les galaxies courent près de moi.
L’écorce de la terre frissonne.
Seul au milieu des épis.
Au coeur du grain.
Une fois né,
fleurirai-je de nouveau ?
Seul au milieu du champ.
Pas moi, mais une tige.
L’oeil d’un bleuet.
La mélopée…
Fleurirai-je de nouveau ?
Mon fils est au coeur du grain.
     
- - -
     
Стою один поcеред поля.
Жиот прихиляє до мене cвоє колоccя.
Зваблює волошка.
Жайвір cпуcкаетьcя по променю в жито
і тремтить cвоєї мелодії.
Стою один поcеред cвіту.
Новз мене мчать галактики.
Пiдi мною пружитьcя земна кора.
Стою один поcеред зернини.
В cамому cерцi пароcтка.
Аля я вже народивcя.
Чи бу де перецвіт ?
Стою один пoceрeд пoля
i вже не я, cтеблина жита.
Око волoшки ;
Мeлoдiя жайворонка...
Чи бyде пeрeцвіт ?
Стоïть cин пocepeд зepнини...
     
     
Traduit de l’ukrainien par Ivan Riabtchiï | pp. 94-95.