>
Critique de Lullibelle
Markiyan Yakubyak, traducteur de la "Somnambule funambule" en ukrainien écrit: "En 2017, pendant mon stage de traduction en France, j'étais à la recherche de nouveautés de littérature française contemporaine dignes de traduction en ukrainien. Irène Krechenko (Ukrainienne habitant à Paris) m'a proposé de lire le roman de Max Milan « La Somnambule funambule ». Cette oeuvre m'a impressionné tout de suite par sa valeur littéraire, car j'y ai vu trois styles unis – du Balzac /réalisme critique/, du Hugo /moralité/, du George Sand /idéalisme/, son écriture s'y exprimant par un langage proche de la jeunesse actuelle et correspondant aux normes de la composition romanesque /chapitres concis et logiques, style vif/. Il y a aussi le discours indirect libre /qui exprime la mentalité et la psychologie du personnage.
En même temps il s'agissait de l'héroïne – une jeune étudiante ukrainienne qui faisait ses études à la Sorbonne. Pour moi c'était important parce que la littérature française parle très rarement des Ukrainiens et de l'Ukraine. On peut mentionner des écrits de Mérimée, de Hetzel, De Voltaire, de Hugo. Que je sache.
J'ai toujours voulu découvrir aux lecteurs français l'existence de ma patrie bien aimée cachée par différents occupants, surtout la Russie tsariste et soviétique. Dans ce cas, j'ai trouvé un jeune écrivain français connaissant le thème. Heureusement. Ça tombe bien, car il parle aussi de la guerre actuelle en Ukraine.
En outre, j'ai imaginé que cette oeuvre se prêtait à l'écranisation. Bonne route. J'espère voir chez nous Max Milan pour le saluer."
Про роман Макса Мілана «Лунатка на дахах Парижа» /видавництво «Апрірорі», Львів : 2020/.
2017 року під час мого перекладацького стажування у Франції я шукав новинки французької літератури, гідної перекладу українською. Ірина Крищенко /українка, що проживала у Парижі в цей час/ запропонувала мені прочитати роман Макса Мілана «La Somnambule funambule » /в перекладі за згоди автора назва роману – «Лунатка на дахах Парижа»/. Цей твір відразу вразив мене високою літературною майстерністю, бо в ньому я побачив три стилі як єдність – критичний реалізм Бальзака, моральність Віктора Гюго та ідеалізм Жорж Санд. Для прози цього роману характерна також мова сучасної молоді та відповідність композиційним нормам /стислі й логічні розділи, жвавий стиль/. Тут також знаходимо так званий прямий непрямий дискурс /він виражає ментальність і психологію персонажів/.
Водночас йшлося про героїню – юну українку, що навчалася в Сорбонні. Для мене це важливо, бо французька художня література в рідкісних випадках згадує українців та Україну. Можна назвати хіба твори Боплана, Меріме, Етцеля, Вольтера, Гюго. Та й годі. Я завжди намагався познайомити французького читача з моєю коханою батьківщиною, прихованою від світу багатьма окупантами, зокрема Росією царською чи радянською. У цьому випадку я натрапив на сучасного молодого французького автора з його адекватним сприйманням України. На щастя. Цей роман актуальний, бо в ньому зокрема звертається увага на війну, яка зараз точиться в Україні.
Крім цього, я уявив собі можливість екранізації цього твору. В щасливу путь. Сподіваюся, ми зустрінемо Макса Мілана в нас і гідно привітаємо.
En même temps il s'agissait de l'héroïne – une jeune étudiante ukrainienne qui faisait ses études à la Sorbonne. Pour moi c'était important parce que la littérature française parle très rarement des Ukrainiens et de l'Ukraine. On peut mentionner des écrits de Mérimée, de Hetzel, De Voltaire, de Hugo. Que je sache.
J'ai toujours voulu découvrir aux lecteurs français l'existence de ma patrie bien aimée cachée par différents occupants, surtout la Russie tsariste et soviétique. Dans ce cas, j'ai trouvé un jeune écrivain français connaissant le thème. Heureusement. Ça tombe bien, car il parle aussi de la guerre actuelle en Ukraine.
En outre, j'ai imaginé que cette oeuvre se prêtait à l'écranisation. Bonne route. J'espère voir chez nous Max Milan pour le saluer."
Про роман Макса Мілана «Лунатка на дахах Парижа» /видавництво «Апрірорі», Львів : 2020/.
2017 року під час мого перекладацького стажування у Франції я шукав новинки французької літератури, гідної перекладу українською. Ірина Крищенко /українка, що проживала у Парижі в цей час/ запропонувала мені прочитати роман Макса Мілана «La Somnambule funambule » /в перекладі за згоди автора назва роману – «Лунатка на дахах Парижа»/. Цей твір відразу вразив мене високою літературною майстерністю, бо в ньому я побачив три стилі як єдність – критичний реалізм Бальзака, моральність Віктора Гюго та ідеалізм Жорж Санд. Для прози цього роману характерна також мова сучасної молоді та відповідність композиційним нормам /стислі й логічні розділи, жвавий стиль/. Тут також знаходимо так званий прямий непрямий дискурс /він виражає ментальність і психологію персонажів/.
Водночас йшлося про героїню – юну українку, що навчалася в Сорбонні. Для мене це важливо, бо французька художня література в рідкісних випадках згадує українців та Україну. Можна назвати хіба твори Боплана, Меріме, Етцеля, Вольтера, Гюго. Та й годі. Я завжди намагався познайомити французького читача з моєю коханою батьківщиною, прихованою від світу багатьма окупантами, зокрема Росією царською чи радянською. У цьому випадку я натрапив на сучасного молодого французького автора з його адекватним сприйманням України. На щастя. Цей роман актуальний, бо в ньому зокрема звертається увага на війну, яка зараз точиться в Україні.
Крім цього, я уявив собі можливість екранізації цього твору. В щасливу путь. Сподіваюся, ми зустрінемо Макса Мілана в нас і гідно привітаємо.
